«Вірність» - це більше, ніж просто книга про справжню дружбу

05.10.2016

На жаль, сьогодні українські книговидавці ще не надто цікавляться темою книг про домашніх улюбленців. І якщо ситуація з кінематографом вселяє певну надію (минулого року на екранах з’явився перший вітчизняний телесеріал «Пес»), то з виданням тематичних книг справи, поки що, менш оптимістичні. Серед всього переліку художньої літератури про тварин в Україні, при бажанні, можна знайти перекладені твори іноземних письменників. Знайти ж українського автора, який пише про тварин – це просто неймовірна вдача! Але команді сайту PetAdvisor пощастило двічі. Ми не тільки одними із перших дізнались про вихід чудової книги «Вірність», автором якої є Іван Котовенко – письменник, журналіст, військовий, юрист і, звісно, щасливий власник метиса (тер’єр-пуделя) Порша, ми отримали можливість підготувати ексклюзивне інтерв’ю з автором.

Про власників тварин та особливості світогляду

- Пане Іване, книга «Вірність» представляє собою дуже цікаву збірку фактів, історій, афоризмів. Тут зібрані, навіть, анекдоти на тему собак. Для команди проекту PetAdvisor це перша художня книга про тварин, яку ми прочитали українською.

Скажіть, будь ласка, що саме спонукало Вас написати її?

- Спонукало мене спілкування з моїм песиком Поршем. Задум з’явився, коли Поршу виповнилося понад десять років. Свого часу я багато читав про собак із того, що знаходив в Інтернеті, а також публікації в друкованих виданнях. То ж в мене з’явилась думка, а чому б не написати книгу про собак, в якій викласти історію взаємовідносин людини і собаки, поділитись історіями як люди проявляли вдячність до своїх чотирилапих друзів, розповісти про свого Порша, додати до книжки трохи гумору? Тобто зробити книгу такою, яка була би цікавою і читабельною не тільки для тих, хто має домашніх улюбленців, але і для тих, хто тільки планує придбання собаки.

Після того, як книга була видана, я отримав чимало відгуків від читачів: і від власників тварин, і від  тих, хто тільки планує завести улюбленця. Читачі не приховували своїх емоцій та писали слова вдячності і захоплення. Казали: «Побільше б таких книжок». Я їм також вдячний за добрі слова.

- В першому розділі книги Ви досить вичерпно розкрили тему того, як впливає на людину присутність поряд чотирилапого друга. А що змінилось у Вашому житті після появи домашнього улюбленця?

- Без перебільшення, у мене повністю змінились погляди щодо навколишнього світу та місця людини в ньому. Переосмислив я і ті проблеми, до яких раніше був байдужим. Змінився мій характер: я вчив Порша, і Порш мене вчив. То ж він дозволив збагнути глибинний і всеосяжний сенс геніальних слів Антуана де Сент-Екзюпері: «Ти завжди відповідальний за всіх, кого приручив», - як ма́ксиму поведінки людини протягом усього свого життя.

У мене в повсякденному житті були і успіхи та перемоги, були і невдачі. Часом виникали дуже болючі проблеми. З певністю можу сказати, що раніше, коли у мене не було Порша, я б з ними не впорався або впорався зі значними душевними втратами. Спілкування людини з істотою, яка належить до іншого світу, намагання її зрозуміти крізь призму ставлення цієї істоти до тебе конкретно чи до всього світу взагалі - то велика наука. Людство ще дуже мало знає про той інший світ, зокрема, і про собак. Бувають випадки, які люди не можуть збагнути: одні не вірять і заперечують, інші вважають, що нам ніколи не дано того зрозуміти. Та істина десь посередині, просто багато чого ми ще не знаємо.

- Наскільки я правильно зрозумів з Ваших слів, людина, яка має улюбленця поступово змінює свій світогляд. А чи спонукав Ваш приклад когось із друзів також завести собаку?

- Зі мною радилися мої знайомі про те, чи варто їм завести собаку. Я їм говорив і про переваги, і про клопоти, і про відповідальність. Мене слухали. Ті розмови теж стали одним із поштовхів, які спонукали мене написати цю книжку.

- В Україні існує безліч людей, які займаються розведенням собак. Серед них є чимало і тих, хто робить це з комерційною метою. Яке Ваше відношення до таких людей?

- Я ставлюсь до них із повагою. Чому б і ні? Як би там не було, але для того, щоб доглядати за собаками, клопотатись над ними, потрібен певний набір позитивних душевних якостей. Людина позитивно змінюється завдяки спілкуванню з собаками. Проте моя повага до заводчиків, звісно, не порівнянна з пошаною до тих волонтерів, які піклуються про бездомних собак, влаштовують для них притулки, за допомогою ветеринарних служб лікують їх, потім піклуються про те, щоб передати своїх тимчасових годованців у добрі руки. Завдяки їм людей, які забирають щеня чи дорослого пса з притулку стає все більше. Це добре.

Головний герой – Порш

- Головним героєм книги є Ваш домашній улюбленець на кличку Порш. Цікаво дізнатись походження та значення його клички

- Порша мені подарували двохмісячним щеням, він уже мав прізвисько. Воно мені і родині сподобалось, як і саме щеня. Тому міняти прізвисько ми не стали.

- А що було найскладнішим для Вас особисто в процесі виховання улюбленця?

- Якихось особливих складнощів у вихованні Порша і в стосунках з ним не було. Єдине - це те, що Порш на все життя добровільно взяв на себе обов’язки мого особистого охоронця. Хто б до мене під час прогулянок не підійшов, він спочатку настовбурчиться, а потім починає голосно гавкати, ніби попереджаючи мене про небезпеку. Так і з гостями – незнайомих він завжди зустрічає голосним гавканням. Від цієї звички мені доводилось його довго відучувати.

Я не професійний кінолог, тому якісь публічні поради давати остерігаюсь. В будь-якому випадку той, хто придбав чотирилапого друга, мусить звернутися до кінолога за консультацією, і в обов’язковому порядку - до ветеринара: і у зв’язку з необхідністю зробити щеплення, проконсультуватися на майбутнє, і щоразу тоді, коли з’являються якісь тривожні симптоми у поведінці собаки.

- Для Вас Порш став справжнім другом. Та чи завжди Ви знаходили з ним "спільну мову" чи траплялись і прикрі моменти, коли Ви не могли порозумітись з ним? Що дозволяло потім залагодити такі ситуації?

- Якихось прикрих конфліктів у стосунках із Поршем у мене теж не було. Кожний собака має свій характер, свій норов. Часом норов штовхає собаку на небажані (з погляду його хазяїна) вчинки. Тут головне, і я цього дотримуюсь, зрозуміти, що собака дуже чутливо реагує на психологічний стан хазяїна, і таким же чином сприймає тон голосу при зверненні до нього. По цьому тону він і орієнтується. Ні в якому разі не можна нервувати у випадках, коли пес вчинить якусь провину, кричати на нього чи фізично карати. Пес належно сприйме суворий тон хазяїна, коли провиниться, але без крику. Такі «профілактичні розмови», і суворі, і поблажливі, примусять його на майбутнє вести себе належним чином, зберегти добрі стосунки з хазяїном, не «запам’ятовувати» образу та не відповідати на неї (часом собаки будь-якої породи бувають злопам’ятні і мстиві).

- Ви маєте досить велику колекцію анекдотів на тему собак. Чи траплялись певні анекдотичні ситуації з Вами та Поршем або з Вашими друзями, які мають домашніх улюбленців?

- Порш сам і на вигляд, і характером дуже кумедний. Кумедні ситуації траплялись кожного дня. Деякі анекдоти я придумав сам, виходячи із тих ситуацій, які перепадали у нас із Поршем. Але Порш гоноровий – він дуже не любить, коли з нього сміються, такий сміх він сприймає як особисту образу. У нашій родині стало правилом – у присутності Порша з нього не сміятись, коли він втне щось кумедне. Як би не було смішно. Потім, без присутності Порша, ми вже удосталь нарегочемося.

«Україні вкрай необхідні книги про тварин, які виховують гуманність та доброту в людях»

- Ваша книга, дійсно, не залишає байдужим та з легкістю читається. Напевно тому, що в ній Ви підняли «вічні теми» в контексті історій, які траплялись з Вами та Вашим чотирилапим другом. Насправді, після прочитання книги розумієш, що таких творів в Україні зараз дуже бракує. Хоча сюжетів вже зібрано багато – в соціальних мережах неодноразово писали про те, як собаки і коти ставали друзями та помічниками на Сході – в зоні проведення антитерористичної операції. Попри те, я не можу пригадати щоб в Україні видавались або популяризувались книги про тварин. Можливо Вам відомі такі твори?

- На жаль (можливо, я помиляюсь), в Україні, останнім часом, такі книги не видаються. В будь-якому випадку я їх не зустрічав, хоча і шукав наполегливо. Бракує нам і спеціалізованих періодичних видань про собак для загального читача. Напевно це пов’язано із сучасними проблемами книговидання – видати книжку, а потім продати її дуже важко. Навіть за власний кошт.

Що ж стосується конкретної тематики, то можу говорити, спираючись на власний досвід. Після того, як рукопис був готовий, я підготував анотацію та звернувся по черзі до кількох фондів захисту домашніх тварин з наступною пропозицією – фонд бере на себе організацію видання і додає туди свою рекламу. Таким чином прибуток від продажу книги надходив би на рахунок фонду та його потреби. Мені ж, або ж не відповідали взагалі, або ж повідомляли про те що, на думку їхніх маркетологів, в Україні можуть користуватися попитом лише книжки відомих авторів та, насамперед, детективи. Тобто книжка про собак прибутковою бути не може.

Для прикладу, у Великій Британії будь-яке видання про собак виходить мільйонними накладами. Більшими, ніж детективи чи інші бестселери. Загальновідома істина, що цивілізованість країни визначається ставленням населення з одного боку до людей похилого віку та дітей, з іншого - ставленням до тварин.

Україні вкрай необхідні книги про тварин, які виховують гуманність та доброту в людях

- Сумно, але в нас дійсно суспільство ще далеке від того, щоб опікуватись проблемами тварин на належному рівні

- Одна із міжнародних організацій, яка опікується тваринами, провела дослідження в різних країнах. За ступенем толерантності до тваринного світу, в тому числі і щодо домашніх тварин, Україна опинилась майже на останньому місці…

Я з сумом спостерігаю, як протягом останніх років у нашому місті (Києві – прим.ред.) поступово меншає тих, хто вранці або інший час виводить на прогулянку своїх чотирилапих друзів. Свого часу на Оболоні я щодня зустрічав кілька десятків власників тварин, які виходили на прогулянки з найрізноманітнішими породами собак. Для прикладу сьогодні побачив лише двох йорків. Це біда. Але в чому причина та як їй запобігти – це вже окрема тема. Та вирішувати проблему треба, попри всі соціальні та інші складнощі нашого сьогоднішнього буття.

- У Вашій книжці є підбірка пам'ятників собакам в світі, підсилена історіями, чому саме з'явились ці пам'ятники. Всі вони пов'язані з дуже емоційними і, нерідко, трагічними ситуаціями. Яка з наведених історій для Вас особисто є найбільш вражаючою або неймовірною?

- Особисто мене найбільше вразила історія, пов’язана із псом на прізвисько Старий Барабан і промовою адвоката на захист собак. За судовим процесом тоді стежила вся Америка, блискучий виступ адвоката у суді став для американської юриспруденції взірцем на довгі роки. Старому Барабанові було споруджено пам’ятник, на якому викарбовано і слова адвоката, ось вони:

Єдиним, абсолютно безкорисливим другом людини у цьому корисливому світі, другом, який ніколи її не покине, який ніколи не буває невдячним і не зрадить її, є собака. Собака залишається поряд з людиною у багатстві і у бідності, у здоров’ї і у хворобі. Собака буде спати на холодній землі, де дмуть холодні вітри і шалено мете сніг, тільки б бути поряд з хазяїном. Собака буде цілувати йому руку, навіть якщо ця рука не може дати йому води. Він буде зализувати рани і подряпини – результат зіткнень людини з жорстокістю навколишнього світу. Собака охороняє сон свого убогого, злиденного хазяїна такою ж мірою ревно і щиро, якби він був принцом. Коли людину покидають усі її інші друзі – цей залишається. Коли усі багатства щезають і все розвалюється на шматки, собака такий же постійний у своїй любові, як сонце, що простує небом.

- Схоже на те, що ці слова надихнули Вас обрати назву для книги. Пане Іване, скажіть, будь ласка, чи маєте Ви в планах продовжити писати статті або збирати цікаві матеріали з життя домашніх улюбленців? Якби Ви взялись писали наступну книгу, про що вона була би?

- Насамперед, я мрію перевидати книжку «Вірність» більшим накладом. Матеріали про собак продовжую збирати, оскільки цікавих історій дуже багато. У мене є два розроблених сюжети (художні): в одному - єдиним головним персонажем э собака, яка долає кілька сотень кілометрів у пошуках дорогої для неї людини; у другому хотів би докладніше розповісти про те, як на людину впливає спілкування із собакою (те, з чого я й почав писати книжку «Вірність»).

- Дякую Вам, пане Іване! Сподіваємось найближчим часом побачити перевидання книги «Вірність» та познайомитись із новими художніми творами!

- Дякую Вам!

Інтерв’ю підготував та провів Дмитро Ткач

Всі статті